Надвірнянщина – чарівний, мальовничий край, що тягнеться від зелених килимів родючих нив пониззя Бистриці до величавих Карпатських вершин, де бере свій початок річка Бистриця Надвірнянська (в старовину називалась Чорною).

На її правому березі розташоване місто Надвірна, яке розділяється річкою Ворона (притока Бистриці) на дві частини. На лівому березі височіють дві гори – Городище (522 м н.р.м) і Скала або Потоки (584 м н.р.м). Першою письмовою згадкою про місто вважається 1689 рік.

Вигідно розташоване на торговельному шляху в Угорщину, близькість солеварних центрів (Ланчин, Делятин, Молодьків, та інші), наявність великих запасів деревини сприяли в Надвірній розвитку ремесел і торгівлі.

Ліс заготовляли в лісових масивах сіл Зелена та Бистриця. Деревину доставляли спочатку возами, а згодом сплавляли по річці. Для покращення транспортування заготовленої деревини у 1905 р. збудовано вузькоколійну залізницю Рафайлів (тепер частина с. Бистриця) – Надвірна.

У 1937–1938 рр. Надвірнянський тартак входить в число чотирьох великих лісопильних підприємств – тут працювало 10 пилорам. Поряд з ним діяли ще невеликі тартаки – Л. Гріфеле та «Зетлероль». Надвірнянські деревообробники працювали в дуже важких умовах – по 10–12 годин на добу.

Функціонувала в місті й невелика фабрика «Бистриця», яка виготовляла вироби з дерева.

Однак, найбільш інтенсивні розробки в угіддях Надвірнянщини розпочались наприкінці 40-х – початку 50-х років, коли почали діяти розбудований лісозавод, а заготівлею, переробкою та реалізацією деревини зайнялися ще й новостворені ліспромгосп та деревообробний комбінат, які згодом (1969 р.) об’єднались в єдине підприємство – Надвірнянський лісокомбінат. У його віданні було шість лісництв і чотири лісопункти. У повоєнні роки вирубувалось по 3–5 річних науково-обгрунтованих розрахункових лісосік. Веденню лісового господарства в ті роки приділялось мало уваги.

У той же час помітно розширювалось меб-леве господарство. Місцеві бригади звели меблевий цех, де спершу виготовляли кухонні меблі, а згодом – і корпусні. У 1964 р. першу продукцію почав видавати і цех гнутих меблів з напівавтоматичною лінією фарбувань. Налагоджено випуск шаф, тумб під телевізори, а наприкінці того року введено в дію лісопильно-деревообробний цех

технологічної тріски. Усе це невдовзі дало змогу налагодити випуск понад 60 видів продукції: деревно-стружкових, у тому числі й ламінованих плит, меблевих заготовок, 15 видів товарів повсякденного попиту. А із введенням в дію заводу ДСП та цеху ламінування (1975 р.), комбінат повністю перейшов на безвідходне виробництво.

Не меншою була турбота лісокомбінатівців і про збереження та відновлення лісових багатств, впровадження у виробництво нових технологій рубок та догляду за посадками лісу. Зокрема, одним з перших в Україні тут взялися за заліснення кам’янистих розсипищ Горган, започаткували коридорний метод при рубках догляду за лісами-молодняками, плантаційне господарство. З допомогою фахівців Львівського лісотехнічного інституту й Івано-Aранківського проектно-конструкторського технологічного інституту впровадили автоматичну розкряжувальну лінію та автоматичні поздовжні транспортери для сортування деревини, ініціювали впровадження у практику прикарпатських лісокомбінатів вагового методу обліку сировини. А що найголовніше – комплексне лісове господарство близько третини своїх коштів вкладало у ведення лісового господарства. Починаючи з 60-х років тут взялися за створення лісових посадок на генетично-селекційній основі.

ДП «Надвірнянське лісове господарство», яке в середині 90-х років ХХ ст. утвердилось на базі лісокомбінату, нині продовжує більшість його добрих справ. Тут у стислі строки створено автоколону, нижній склад, проведено капітальний ремонт контор лісництв та здійснено їх благоустрій. В держлісгоспі щороку проводяться рубки формування і оздоровлення лісів, інші рубки на площі 600–900 га, в тому числі рубки догляду за лісом на площі до 200 га. Лісовідновлення здійснюється на площі не менше 300 га щорічно.

• Попередня
• Наступна